Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду
українського народу, здійснений керівництвом ВКП та урядом СРСР у 1932–1933
роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до
багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української
СРР та Кубані переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний
свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і
Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського
національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Спланована
конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян
представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо
призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах Лише через 70 років, у 2003- му, український парламент
назвав, а у 2006 році визнав Голодомор геноцидом
українського народу. 24 країни світу також офіційно визнали Голодомор геноцидом
проти української нації. Указом екс-президента В. А. Ющенка
було запроваджено День пам’яті жертв
голодоморів та політичних репресій, який щороку відзначається у четверту суботу листопада.
Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932–1933 років в Бохоницькій сільській бібліотеці була оформлена книжково-ілюстративна виставка «Тільки з пам’яті,пам'ять не стерти»
Також було проведено усний журнал "Скорботна пам'ять України" Захід проводився в приміщенні Бохоницької загальноосвітньої школи I-III ступенів
Усний журнал складався з п'яти сторінок:
1.сторінка "Переддень голоду"
2.сторінка "Упокорені голодом"
3. сторінка "Діти-жертви голодомору"
4. сторінка " Дзвін на сполох"
5. сторінка "Засвіти свою свічку"
Зі сторінок журналу ми дізнались проте, що голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, вони виявились найменш захищеними
Весна… а над селом
нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені
калачиком, великий живіт, між ними голова велика, похилена лицем до землі, а
лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом:
назад-вперед, скільки сидить — стільки гойдається, і безкінечно одна пісня
напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні відматері, ні від
батька, а так у простір, у світ — їсти, їсти, їсти.
На заході прозвучали спогади про голод очевидців села Бохоники та інших сіл Вінницького району
Також на сторінках журналу розповідалось про письменників які у своїх художніх творах розкривали тему Голодомору. Так у романі «Марія» Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина Голодомору та трагедія роду, потім у романі « Жовтий князь» Василя Барки, якому
вдалося пережити Голодомор, про нього
писав український письменник Іван Багряний та інші. А, нещодавно були
розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка, написані ще в 1964 році, в яких
згадується Голодомор.
Із тридцять третім голим
роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.
На завершення всі присутні запалили свічки, і пом'янули хвилиною мовчання великомучеників нашої історії
На заході відбулась демонстрація фільму "Чорна сповідь"